Rodzima Wiara

Treść Zasady Wiary przetłumaczone na język Ukraiński przez Olesię Sinczuk

РІДНА ВІРА

В упертій душі слов’янській у рідного і первісного
народу спосіб самоврядування і життя,
звичаї і сама мова
тісно були поєднані з наукою про Богів.

Зоріан Доленга-Ходаковський
Про Слов’янщину до християнства, 1818

Рідна Віра є віросповіданням національної спільноти. Рідна Віра будує міст над століттями вимушеної відсутності рідної культури в житті Народу, повертає єдність слов’янського родоводу з духовністю.
Після 1000 років поневолення духу настало його оновлення.

Основи віри
Спадщина.

Слов’яни належать до індоєвропейської сім’ї народів. Духовність слов’ян виростає з індоєвропейської спадщини. Рідна Віра походить від цього стовбура, сягає піднесених гімнів Рігведи. Ці гімни є найдавнішим філософсько-релігійним твором на Землі. Збірка з 1028 гімнів Рігведа Санхіта є духовним скарбом і натхненним джерелом віри індоєвропейських народів. Значення цих гімнів для нас, поляків-слов’ян, є тим більшим, що ми не знаємо шляхів розвитку та рівня, якого б досягли рідні вірування, беручи участь у житті Народу. Слов’янам притаманне спільне для індоєвропейців відчуття краси та могутності Природи, відчуття зв’язків із Землею, Сонцем і Космосом.

Боги та Світ.

Походження Богів і Світу розкриває ведійський гімн Насадія (Рігведа, X коло, 129 гімн). У первісному докреаційному безладі існував зародок сил життя. Саме він породив своїм внутрішнім жаром те єдине. У процесі розвитку цього єдиного постали Боги і Світ. Разом вони утворюють один живий Світ — Космос. Боги є його силами. Рігведа описує Богів трьох світів — Землі, Простору і Небес. Властивістю Світу — Космосу є невпинний розвиток. Разом із Ним розвиваються Боги.
Чотирилика статуя, знайдена над Збручем у 1848 році, зображує сонячного Бога — володаря трирівневого Світу — Космосу. До Збруцького ідола була подібна скульптура Бога з чотирма головами у слов’янському храмі на мисі Аркона острова Рана — Рюген. Статуя і храм існували до 1168 року, до їх знищення данським хрестовим походом.
Записане в джерелах ім’я цієї скульптури Svantevith походить із санскриту svan te vid. Коренем слова є svan/svar — сонячне сяйво, а vit/ved — це знання. Імена слов’янських Богів походять від імен ведійських Богів.

Закони Природи.

Закони Природи діють завжди, скрізь і для всіх. Для нас вони є дороговказом і допомогою в діях, у реалізації задумів. Пізнаючи закони Природи, ми наближаємося до Богів, пізнаємо Світ — Космос, пізнаємо себе і наше місце в Ньому. Часткові знання людини поглиблюються і розширюються. Ми й надалі будемо відкривати невідомі закони Природи, пізнавати їх і намагатися достеменно зрозуміти їхню дію. Всього ми не знатимемо, не станемо всезнаючими.
Земля — наша Мати. Вона породила нас і годує. Від Неї ми залежні і є її частиною. До Землі ми належимо так само як рослини і тварини, як води і суші, як хмари і вітер.
Люди здійснюють найбільші зміни на Землі протягом тисячоліть. Часто це були непродумані дії, і їхні наслідки обертаються проти нас. Закони Природи окреслюють напрямки та принципи розвитку. Ці закони присутні в кожному русі, у кожному перетворенні. Спроби обійти ці закони або подолати їх завжди закінчуються поразкою.

Могутнє Сонце.

Сонце — це міць Богів, її вираження, воно є святістю саме по собі. Сонце — це живе вогнище енергії Світу — Космосу, давець Життя на Землі. Йому ми завдячуємо всім добром на Землі — нашій Матері.
Сонцю ми віддаємо найвищу шану. Гімни Рігведи знають Сонце — Сур'ю під багатьма подобами та іменами. Еллінський Геліос має кілька втілень. Римляни вшановували непереможне Сонце — Sol Invictus. Культ Сонця зближує і єднає індоєвропейські народи. У Польщі до XVII століття збереглася стародавня присяга на Сонце як найміцніша з усіх.
Рідновіри звертаються до Сонця вдосвіта, розпочинають молитву словами віщуна Станіслава Виспянського: «О Сонце, Сонце Громове, надходиш у вогняних загравах. О Сонце, палючий Боже!»
Від себе: Славимо Тебе, могутній давче Життя! Слава Небу, Твоїй божественній оселі! Слава Сварзі! Вітаємо Тебе, променистий золотистий Боже, радіємо! Сонцю слава! Тричі Слава!
Молимося до божественної сили Сонця за єдність Слов'ян, за відродження рідної слов’янської віри. Богу Сонцю ми висловлюємо наше почуття довіри до Його міці та вдячність за дар життя.
Споконвічне вшанування Сонця свідчить про високий розвиток нашої корінної віри та про її зв’язок з індоєвропейським пантеоном.

Слава нашим родам.

Минулим поколінням назавжди Слава! Ці покоління творять разом із нами національну спільноту. Їхні гени ми успадковуємо і передаємо наступним поколінням. Народ триває, доки ми зберігаємо його історію у живій пам’яті, доки ототожнюємо себе зі спільнотою Народу. Свідомість індоєвропейського слов’янського походження є частиною духовного життя національної спільноти.
Те, ким ми є, випливає із законів спадковості, з нашого генотипу. Гени ми отримали від наших батьків, вони від своїх батьків і далі вглиб часу, щонайменше на 40 000 років. Тоді існував різновид людини, відомий як homo sapiens fossilis, люди Кроманьйон та Ориньяк.
З них виокремилася первісна спільність народів, згодом праіндоєвропейська, а з неї — прабалтослов’янська. Прабалтослов’яни з часом розділилися на Балтів та Слов’ян, на окремі племена та народи. Генетично і культурно вони залишаються близькими одне одному, попри плин багатьох віків.
Усвідомлюючи наше походження, ми досліджуємо його, поглиблюємо знання про закони спадковості. Тривалість єдиного генотипу протягом поколінь забезпечує органічну згуртованість народів. Плекання генотипу є необхідним для блага спільноти. Змішування рас і культур є нищенням біологічних основ народів та їхньої культурної спадщини.
Створюючи сім’ю, ми враховуємо закони спадковості. Виховуючи потомство в рідній вірі, ми вчимо його логічного мислення, виховання сильної волі, непідвладності політикам та їхнім обіцянкам, розвиваємо в ньому почуття зв’язку з Народом і з Природою. Ми пам’ятаємо слова віщуна Виспянського, який наказував оберігати спадщину і чистоту крові потомства. З минулими та прийдешніми поколіннями ми творимо національну спільноту. Спадщина та рідна земля є основою спільноти.
Багатодітна сім’я забезпечує тривання і розвиток народів. Народи, що оновлюються здоровими поколіннями, не старіють, постійно відроджуються, стають ніби безсмертними. Народи подібні до вкорінених у рідній землі споконвічних борів, що живуть попри війни та інші катаклізми.
Кожен із нас перебуває на перетині двох осей. На горизонтальній осі простору розміщені живі співвітчизники. Вертикальна вісь часу показує в нижній частині минулі покоління, її верхня частина тільки створюється. Це будуть майбутні покоління. З тисяч і мільйонів таких осей, що перетинаються, постають народи. Чим щільнішою є така мережа, тим міцнішою є тканина національного організму.

Життя і боротьба.

Життя — це розвиток і боротьба, подолання перешкод. Життя давніх слов’ян було сповнене переможних зіткнень із ворогами, що їм загрожували, та з власною слабкістю. Будьмо їхніми гідними наступниками. Не зупиняймося в боротьбі, будьмо витривалими. Напружмо всі сили в боротьбі за добре майбутнє Польщі та Славії. Славмо перемоги та переможців.
Боротьба — це рух, розвиток, подолання опору. Розвиток — це змагання та перетворення матеріалу. Боротьба невіддільна від життя, вона є його ознакою. У боротьбі гине те, що віджило, а постає нове. Боротьба дає самопізнання. Здобуття, досягнення чогось шляхом подолання опору дарує радість життя.
Воля до життя та боротьби є в нас вродженою. Життя розвивається на основі інстинкту боротьби. Хто не хоче боротися, хто уникає боротьби, той не буде рідновіром. Рух, зміни та напруга супроводжують людське життя.
Bios грецькою означає як «життя», так і «лук». Життя протікає в напрузі. Лук — це напруга і сила, яка вивільняється в польоті стріли. Лук є зброєю. Polemos pater panton — боротьба є батьком усього; це провідна думка філософа життя Геракліта. Боротьба є загальним законом життя. Життя і боротьба нероздільні. Рідновіри завжди кажуть Життю: «ТАК!». «Любити і боротися» — це слов’янський заклик з давніх-давен.
Єдність буття
Буття як всебуття — це все те, що будь-яким чином існує. Обсяг буття насправді неможливо встановити. Буття не знає меж, бо поза ним не існує нічого. Буття єдине у багатьох подобах, це реальність сама по собі. «Буття» і «бути» належать до основних понять індоєвропейських мов, вони є їхньою основою.
З погляду онтології ми виділяємо п’ять ієрархічно нашарованих рівнів буття. Нежива природа становить основу піраміди буття. На ній живуть мікроорганізми та царство рослин. Рослини тримають на собі шар тварин — істот, наділених психікою. Світ тварин несе шар людей, свідомих свого існування та минущості. Вище розкинувся шар понадособистісних спільнот. Основною спільнотою є народ — носій спільнотного духу.
На взаємному зв’язку рівнів буття тримається сутнісна єдність Світу — Космосу. Світ — Космос згуртувує багатолика енергія та воля до розвитку, буттєва тотожність і всебічний розвиток.
Тіло і дух людини утворюють цілісність. Прагнучи до їхнього розвитку, ми намагаємося розвивати їх рівномірно. Роблячи будь-що для зміцнення духу, ми діємо на користь тіла, вдосконалюємо обоє; зміцнюючи тіло, ми вдосконалюємо дух.
Людина є тілесною та духовною часткою нескінченного живого Світу — Космосу, вона бере участь у його житті активно і пасивно. Космос означає все-порядок у розумінні реальності давніми еллінами. Космос подолав безлад, докреаційне занепокоєння. Космос протистоїть можливим поверненням хаосу.
Життя людини обмежене в часі та просторі. Свідомий цього рідновір намагається якомога ширше включитися в життя Народу, стати людиною-творцем — homo creans, співтворцем реальності.

Характер і спадковість.

Характери людей і народів проявляються в їхніх вчинках. Основне значення у формуванні характеру людини має спадщина, закладена в генах. Вона визначає темперамент і схильності людини. Гени переносять психофізичні риси незліченну кількість разів із покоління в покоління. Гени пов’язують минулі покоління з тими, що живуть зараз, і з тими, що ще не народилися.
Внаслідок накладання на успадкований генотип релігії, виховання вдома, у школі та у війську, а також впливу середовища, постають характери людей і народів. Якщо вони узгоджуються між собою, формуються гармонійні та міцні характери.
Коли родова спадщина суперечить сповідуваній релігії, виникає внутрішній розбрат. Характер людини та народу тоді стає хитким, схильним до саморуйнування.
У критичному становищі спільноти до голосу приходить родова спадщина. Інстинкт самозбереження наказує нам тоді боротися, не піддаватися мінливостям долі, не чекати на допомогу. Пасивність народжує слабкість.
Цінність людини та народу визначають їхні досягнення та упущення. Рідновіри відзначаються відповідальністю, здоровим глуздом, любов’ю до свободи, почуттям єдності з Народом і Природою, радістю життя, суворою етикою, наполегливістю в реалізації задумів.

Неминучість смерті.

Усе живе минає. Усі люди колись помруть, хоча не хочуть цього і захищаються від цієї думки. Смерть безповоротна — це закон Природи. Життя людини закінчується відходом у невідоме, за непроникну завісу.
З погляду онтології смерті не існує. Смерть не має онтологічного буття. Буттям є життя. Буття життя незнищенне. Проте не кожна його форма є безсмертною.
Смерть — це край життя, його зникнення, це не-життя. Смерть є відсутністю життя, подібно до того як холод є відсутністю тепла, темрява — відсутністю світла, а тиша — станом без звуку.
Наша психіка, наше «я», духовна енергія людини не зникне після смерті так, ніби її взагалі не було або ніби вона ніколи не існувала. Закони Природи, принцип збереження енергії не дозволяють цього. Сплетіння різних енергій, що становлять наше «я», нашу духовність, не може безслідно провалитися в якесь ніщо.
У рідновірському розумінні реальності немає абсолютного неіснування — нікчемності; nihil. Небуття не є нічим. Небуття — це непроявлена можливість, її нереалізованість.
Важко примирити людину з абсолютними законами Природи, з болем і стражданням протягом життя. Найбільший спротив викликає неминучий кінець життя, думка про смерть і велику невідомість після неї. Люди безсило бунтують проти цього закону Природи і часто обманюють себе вірою в надприродний світ, у потойбіччя, в уявний рай.
Минущість сповнює людину смутком. Життя здається позбавленим сенсу тому, хто піддасться цьому настрою, хто не зможе подолати його активним, творчим життям. Відчуття та розуміння сенсу людського буття як частки живого Народу, частки Космосу допомагає людині подолати смуток минущості. Природний лад панує у Світі — Космосі. Цей Лад є невпинним споконвічним розвитком.
Смерть індивіда має природне обґрунтування, вона випливає із законів розвитку живого Світу — Космосу. Багатоклітинні організми розвиваються і минають. Ціною розвитку виду є смерть особини.
Тіло людини після смерті розпадається на часточки та елементи, входячи, згідно із законом збереження матерії, у її колообіг. Що станеться з нашою духовністю, з нашою самосвідомістю, коли тіло, що її несе, омертвіє, коли життєдіяльність організму припиниться? Цього ми не знаємо. Про це можна лише і виключно що-небудь припускати, враховуючи закон збереження енергії.
Рідновір має відвагу дивитися правді в очі, не годувати себе та інших ілюзіями, не шукати деінде розради. Рідновір довіряє божественному ладу, що панує у живому Світі — Космосі.
Рідна Віра допомагає долати слабкість і страхи — слабкість у нас самих, слабкість Польщі та Слов’ян. Будьмо суворими та вимогливими до себе. Не жаліймо себе, не нарікаймо, що життя позбавлене сенсу лише тому, що колись настане його кінець.
Ми маємо лише одне життя — проживімо ж його якнайгідніше, якнайкорисніше для себе і національної спільноти, для Славії. Знаючи, що ми розпоряджаємося обмеженою кількістю часу, використаймо його у нашому житті якнайкраще, якнайпрекрасніше. Це буде наш безсмертний внесок у життя спільноти. Долаймо ницість у собі, витривало прагнімо до величі.

Безсмертя.

Безсмертя має різні виміри. Безсмертя досягає особистість, передаючи успадковані гени потомству, у роди. Всі слов’яни мають спільних предків. Їхні гени — у нас, а ми передаємо їх наступним поколінням. Вносячи якомога більше у розвиток духовного та фізичного життя національної спільноти, ми увічнюємо себе в живому організмі Народу.
Світ — Космос змінюється і розвивається. Люди та народи, його частки, постають, розвиваються і минають. Наші тіла складаються з атомів різних елементів і частинок, які виникли мільярди років тому і будуть існувати після того, як наші тіла розпадуться. Вони постійно братимуть участь у колообігу матерії й колись стануть часткою якогось організму. Більше нам не відомо.
Життя людини, її самосвідомість та енергія є часткою життя Світу — Космосу. Його закони стосуються людини повною мірою. Це нам відомо.
Я — особистість людини не виникає під час зачаття, а поступово виокремлюється з генетичної пам'яті та накопиченого досвіду. «Я» особистості розвивається у зв’язку з духом спільноти.
Усі ми належимо біологічно і духовно до сімей та родів, далі до народів та сімей народів. Ці спільноти є потенційно безсмертними, це безперервна зміна поколінь, що їх утворюють. Чим вищий щабель спільноти, тим більшою є її тривалість та можливості розвитку.
Народ є для окремого співвітчизника тим самим, чим бір є для окремого дерева. Спільнотний організм бору живе віками, бо на місці загиблих дерев виростають нові. Народ житиме і розвиватиметься, доки народжуються нові, численніші за батьків, здорові покоління.
Бувають такі миті в житті, коли ми відчуваємо, що потік історії несе нас, а те, що наближається, вже є в нас самих. Тоді ми маємо відчуття того, що ми є часткою Світу — Космосу. Чим масштабнішим є наше творення, тим більшою є наша частка у розвитку національної спільноти, тим більше ми значимо в її житті, у близькій нам частці Світу — Космосу.
З найбільшою обережністю можна було б припустити, що духовність людини, її «я» після відмирання тіла, яке досі її несло, повертається до того, з чого воно поступово виокремилося після народження — до самосвідомості спільноти. Подальші припущення були б зловживанням.

Рідновірська етика та її цінності.

Рідновірська етика має своє джерело в індоєвропейській спадщині слов’ян. Із законів Природи випливає принцип гармонії та ієрархії. Закони Природи є етично нейтральними. Те, що є добром, а що злом, — це людська міра, зумовлена сповідуваними цінностями.
Добром є все, що нас, що спільноту зміцнює і розвиває. Злом є все, що перешкоджає розвитку спільноти, що шкодить спільноті. До добра ведуть знання і сила. Знання виростає з розуму. Розум і здоров’я обумовлюють силу та її розвиток. Знання і сила забезпечують добробут, процвітання.
Сумлінність повинна завжди супроводжувати наші починання. Навіть один раз підірвану довіру важко повернути. Збереження гідності у повсякденному житті та у важкі хвилини є обов’язковим для рідновірів завжди і всюди. Рішучий світогляд викликає повагу оточення і впливає на нього. Зміцнення національних зв’язків та поширення рідної віри серед слов’ян є етичним наказом.
Вірність — це цінність, яку високо цінують слов’яни та всі індоєвропейські народи. Вірність ієрархічно розрізнена: є вірність у дружбі, у шлюбі, є вірність принципам і військовим стягам. Вірність Польщі, нашій Батьківщині та Народові, є абсолютною цінністю.
Витривалість і рішучість залежать від сили волі. Виховання витривалості, сильної волі, відповідальності за власні вчинки, навчання самостійного мислення є основними завданнями виховання.
Стародавній принцип «у здоровому тілі здоровий дух» підкреслює цінність здоров’я, міцності тіла та життєвої сили. Турбота про здоров’я, про збалансований розвиток тіла і духу є етичним наказом для рідновіра.
Хижацька експлуатація власного організму суворо мститься. Попускання хворобі — це зло. Злом є самокатування, заподіяння шкоди власному здоров’ю, самоушкодження та залежності. Задоволення штучних потреб, таких як наркотики, алкоголь, нікотин, є залежністю і свідчить про слабкість характеру.
Плекаючи сутнісні цінності, слід водночас боротися з невіглаством, лінощами та смиренністю, дурістю та боязкістю, безвільністю та пасивністю, шахрайством та крутійством, безвідповідальною поведінкою, боягузтвом. Це різні подоби зла. Гедонізм, окультизм і космополітизм породжують зло.
Злом є прийняття непродуманих, безвідповідальних рішень. Наслідком цього були катастрофічні повстання.
Мінливість у поведінці часто поєднується з лицемірством і боягузтвом, що приховуються під назвою «поблажливості» або «відкритості до всього навколо». Підступно це називають толерантністю, прогресивністю та лібералізмом, а насправді це є потуранням злу. Пасивність перед обличчям зла є співучастю у злі.
Відсутність протидії злу, згода з ним, поступливість — це позиція, негідна вільної людини. Віра в перемогу добра вимагає від рідновіра спротиву кожній формі зла, рішучої боротьби зі злом навколо нас і в нас самих.
Підступність і віроломство йдуть пліч-о-пліч. Егоїзм і користолюбство є антицінностями. Усі їх ми відкидаємо, засуджуємо і наполегливо боремося з ними в собі. Постійна робота над собою, самовдосконалення є етичним наказом.
Рідновір — це відповідальна, вільна творча людина, співтворець національної спільноти. У своїй поведінці він керується принципами рідновірської етики. Праця на спільне благо є почесним обов’язком.

Помилка і провина.

Помилятися, чинити зле і завинити може кожен із нас. Цього неможливо виключити. Рідновір несе відповідальність за власні вчинки: за добрі й за лихі, за упущення і провини. Провиною є дія на шкоду собі, сім’ї та роду, рідній країні.
Виправдання та пояснення, що зло я вчинила/вчинив ненавмисно, не замислюючись про його можливі наслідки, не звільняє від відповідальності за нього. Сумлінне виправлення наслідків заподіяної шкоди може дозволити винуватцю повернутися до життя національної спільноти.
У крайніх випадках заподіяне зло може бути непрощенним. Непрощенними є зрада під час війни, перехід на бік ворога, вбивство з корисливих мотивів, задля задоволення похоті або через виплеск на комусь своєї злості. Остаточне усунення винуватця злочину з суспільства у такому разі продиктоване благом спільноти — це як видалення осередку гангрени. Благо живого організму народу є вищим благом, ніж благо окремої особи. Це споконвічні принципи. Вони випливають із законів Природи.
Будь-яке порушення законів Природи — божественного ладу — є злом. Стараймося всіма силами не чинити зла. Просімо Богів про допомогу, хоча ми не знаємо, як до Них із нашими справами дійти, ким ми є для Них і чи почують Вони нас. Ми не знаємо, чи заслуговуємо ми на Їхню увагу та допомогу, не знаємо, чи захочуть Боги нам допомогти, але ми віримо Їм і знаємо, що Боги прагнуть добра.

Творчість.

До творчості здатні людина та національна спільнота. Усвідомлення часової обмеженості спонукає рідновіра до творчої діяльності, до вдосконалення, до участі в розвитку спільнот, а з ними — і в розвитку Світу — Космосу. Ця здатність походить від Богів. Цю здатність ми повинні в собі плекати і розвивати у єдності з Народом.
Найціннішою є творчість, пов’язана з Народом. Через неї ми єднаємося з його життям, збагачуємо спільноту. Творчість — це піднесення над пересічністю. Творення дозволяє свідомо відчувати та переживати нескінченність, красу і могутність живого Світу — Космосу.
Творення має багато різних подоб. Творячи, ми стаємо співтворцями реальності. Тоді виникає зв’язок між нашою людяністю та Богами. Внутрішня духовність людини є тотожною (хоч і не є тією самою) зовнішній духовності живого Світу — Космосу. Наше «я», наше свідоме «я» є Його часткою.

Слов’янськість.

Досягнення природознавства дозволяють прискіпливо досліджувати наш індоєвропейський родовід і слов’янську спадщину. Духовне життя слов’янських народів обумовлюють спадкові чинники та віра, пов’язана з обожненням Природи, з освяченням материнства та повагою до праці.
Оточені кам’яними валами сілезькі гори Сленжа, Радуня та Вежиця є рідновірським святилищем загальноєвропейського значення. Лисець та Добрешовська гора у Лисогорах були центрами обрядів великого значення. Свята гора кашубів Вежиця та гора Ровокул, святиня словінців, мають рідновірське походження і були місцями обрядів. Над озером Шурпіли, у Країні Ганьча на Сувальщині, височіє Замкова гора — до 1283 року місце опору ятвягів проти тевтонців. У Біловежі та на Помор’ї збереглися кам’яні кола та сліди священних гаїв. Священними є Гопло та Лєдницьке озеро. Священними є витоки польських і слов’янських річок.
Значна частина рідновірських обрядів збереглася у християнізованій формі як народні звичаї. До них належать виготовлення та споживання крашанок і писанок, топіння Морани (Марзанни) навесні, розпалювання ватр на пагорбах у Свято Ярила, ватри та вінки на воді в Купальську ніч, свято врожаю восени, Щедрий Вечір перед зимовим сонцестоянням. Наше завдання — ці свята, обряди та звичаї повернути, відновити в їхньому рідному змісті та формі.
Рідновірські свята визначаються обертанням Землі навколо Сонця. Коляді — початку нового сонячного року — передує Щедрий Вечір, вечеря в колі родини у найдовшу ніч року. Перший день весни у березні, після рівнодення — це Свято Ярила (Яре Свято), це Великий День, коли день стає довшим за ніч, а весна проголошує початок нового кола відродження Природи.
Купала у найкоротшу ніч року є радісним, родовим святом найбільшої сили Сонця напередодні. Сонце щедро обдаровує нас у цей найдовший день року життєдайним теплом і світлом.
Четвертим великим святом є Обжинки (Свято Врожаю), або Віночне — прощання з літом і зустріч осені у вересні після осіннього рівнодення. Цим святом ми висловлюємо повагу та вдячність за зібраний врожай, за щедрість Землі.
Під час святкування рідновірських свят ми вшановуємо наших предків. Окремий день пам'яті минулих поколінь — це Діди, що відзначаються на межі жовтня та листопада. Інші свята — це Стрітення (Громниці) у лютому, Травневе Свято, а в липні — День Перуна. Святкування середин пір року доповнюють чотири головні свята і разом вони утворюють обрядове коло (рік) слов'ян.

Відновлення індоєвропейської родини народів.

Багато років тому в Євразії існувала природна спільність народів. Між собою ці народи спілкувалися праіндоєвропейською мовою — PIE. З плином часу їхні поселення почали віддалятися одне від одного, а мова — диференціюватися. З PIE-мови після років розвитку постала праслов’янська.
Спорідненість індоєвропейських народів випливає з генетики, з їхнього родоводу. Схожість мов і культурні зв'язки виражають близькість народів. Близькість рідних вір помітна в уявленнях про триєдиний Світ Богів і Людей, у тристановій будові первісних суспільств.
У цій родині народів століттями точилися нищівні братовбивчі війни. Запобігання їм є наказом рідновірської етики, є необхідністю та нашим обов'язком. Прагнення до відновлення зв'язків, до єдності є логічним, воно випливає з генетичної близькості та з ведійських джерел культури й цивілізації.
Релігії є великою силою в житті народів. Доброю силою є ті релігії, які наближають до рідних Богів, які примножують сили людини і народу, спонукають до розвитку і допомагають у розвитку цих сил. Рідна віра слов’ян є доброю, творчою силою.
Релігії, які відкидають рідну індоєвропейську спадщину, заперечують закони Природи, поширюють омани та окультизм, є злою, руйнівною силою.
Керуючись бажанням забезпечити мир і розвиток, запобігти взаємному винищенню, ми відбудовуємо на природних засадах духовну єдність індоєвропейських народів.
Умовою відродження народів є відновлення відповідності їхнього походження їхньому віросповіданню. Щоб протистояти викликам майбутнього, щоб не загинути в боротьбі за місце для життя на Землі, ми повинні як незалежні народи повернутися до рідних джерел духовності.
Відновлення індоєвропейської єдності відбудеться у трудах тривалого процесу. Зворот до релігії, що відповідає походженню та генетичній пам'яті, відкриє народам невідомі досі можливості розвитку.

Слава Богам!

Безмежний розвиток Світу — Космосу є закликом до творчої людини включитися в цей розвиток.
Не зупиняймося в боротьбі, не задовольняймося досягнутим, а те, що є добрим, нехай стане кращим. Будьмо завжди твердими, як алмаз, і ніколи м'якими, як графіт. Будьмо співтворцями реальності Світу — Космосу. Такої життєвої позиції вимагають від нас Боги.
Рідновіри славлять Богів і Світ — Космос творчими здобутками, дякують за все добро. Богам ми вдячні за красу навколо нас, яку Вони постійно творять, за родючий ґрунт, за річки, озера та моря, за дощі та грози, за простори та вітер, за води та гори. Чудовим дарунком є денне світло та життєдайне тепло, якими обдаровує нас могутнє Сонце. Божественними є зоряне небо вночі та Місяць, вірний супутник нашої Матері Землі.
Рідна Віра уможливлює наближення до Богів, розкриває божественний лад Світу — Космосу, визначає наше місце в Ньому, надає життю рідновіра піднесеного значення.

Dostępna jest książka ukazująca całość założeń Rodzimej Wiary w cenie 50 zł.

Jare Gody oraz trzydziestolecie związku wyznaniowego Rodzima Wiara na Osadzie Mokoszy

Na zdjęciach z obchodów świąt widać czasem dziesiątki osób w długich, lnianych strojach. Wierzą w słowiańskich bogów, składają im ofiary, stają w rytualnym kręgu, a jednocześnie żyją nowoczesnym życiem. Większość z nich to byli katolicy. Grono rodzimowierców w Polsce stopniowo się powiększa.

Pismo przeciwko Rodzimowiercą.

Zebranie Nadzwyczajne

Szczodry wieczór w RW Mazowsze.

Niech się darzy!